Криївка в церкві Св. Архистратига Михаїла у Плоскім

Найдавніша збережена письмова згадка про церкву датується 1546 р. У 1681 р. за єпископа перемиського Інокентія Винницького на місці попередньої церкви збудували новий дерев’яний храм, який коштом громади відновили у 1804 р. Сучасна будівля збудована у 1903 р. в неоукраїнському стилі, належить до найкращих зразків сакральних споруд бойківського типу Старосамбірщини. Церква розташована на північній околиці села Плоске на пагорбі. На схід – розкинувся невеликий сільський цвинтар. Це хрещата трибанна орієнтована будівля, зведена зі смерекових брусів на кам’яному підмурівку. До квадратової нави прилягають гранчастий вівтар, укорочені гранчасті бічні рамена та прямокутний бабинець. При вівтарі з двох боків розташовані невеликі прямокутні захристії. Перлиною церкви є чотириярусний іконостас на арці початку ХХ ст., різьблений і золочений, з традиційною програмою. Ікони академічного письма, ймовірно котрогось з перемиських малярів. Царські двері без клейм, пишно різьблені з мотивами виноградної лози. Зберігся феретрон (переносний двосторонній релігійний образ у декоративній рамі) зі зображеннями “Богоматері з Дитям” з одного боку та “Св. Миколою” з другого з датою “1862 рік” та ікона св. Миколи кінця XVIII ст. зі старої церкви. У часи Других визвольних змагань (1938-1950-ті рр.) у церкві була облаштована криївка-схрон. Розміщена у потрійно нестандартному місці: не в землі, у церкві, на горищі навколо центрального куполу. Тут переховувалися від насильницької мобілізації в червону армію. Закликали їх до уникнення за всяку ціну мобілізації в радянську армію і воїни УПА, які провадили на цих теренах потужну повстанську боротьбу за самостійну Україну. Зокрема такої позиції притримувався легендарний командир тактичного відтинку "Маківка" групи УПА-Захід Степан Стебельський ("Хрін"), який воював на цих теренах у 1947-49 рр. На початку літа 1946 р. у селі була чергова облава більшовиків. Двічі вони приходили до церкви, але не змогли знайти схрону, хоч і знали від одного зрадника про його існування. Знайшли аж тоді, коли він їм показав. У криївці-схроні на той час знаходилися 7 чоловіків: Лучкевич Лук’ян Якович (нар. 1903 р., за спогадами місцевих він навіть витягнув у схрон хомут для коней, щоб його не забрали більшовики), Терлецький Василь Іванович (нар. 1907 р.), Гудз Микола Максимович, Цицик Михайло Андрійович (нар. 1911 р.), Оленич Михайло Сенькович, Кравець Михайло Іванович (нар. прибл. 1920 р.), Лопушанський Микола. Михайло Кравець перед тим воював в УПА, і будучи пораненим, перебував у селі на лікуванні. В результаті облави їх "викурили" із криївки, побили на хорах і скинули з висоти на долівку храму. Той, хто їх зрадив (по-місцевому "замельдував"), скоріш за все розповів про те, що Михайло був українським повстанцем, оскільки саме його найсильніше з усіх побили. Опісля 6 із них (окрім Михайла Цицика) виселили на Сибір. Там Михайло довго хворів, через поранення і побиття, перебував скоріш за все в тюремній лікарні, де і помер. Про його долю стало відомо завдяки небайдужій медсестрі, яка там перебувала і написала лист до його батьків. На стінах криївки-схрону збереглися неідентифіковані написи та підписи людей, також знайдені бойові кулі. На горищі є місця від влучань снарядів, багато з яких наскрізні. Ймовірно, церква була пошкодженою у 1944 р., коли через село проходив фронт.