«Спомини чотового Островерха»: Великий з’їзд провідників ОУН, командирів УПА, делеґатів різних партій і вибір УГВР”.

З’їзд представників українського політичного світу зворушив наші серця до глибини. Мені випала честь бути в охороні з’їзду. Липень 1944 року. Недільнянські ліси стали свідком величавої події. На охорону з’їзду призначено сотні: «Булава», «Сурма», «Юнацьку сотню», дві сотні «Львів» та ряд боївок ОУН. Моя чота мала заставу від села Лужка. Я з довіреними вояками доставляв харчі на місце, де відбувався збір. Наші представники приїздили на станцію поїздом, автомашинами, підводами, а навіть прибували пішки. Зв’язкові теренової сітки перебирали їх, давали на зв’язкову лінію, ми перевіряли клички, доставляли їх до к-ра Микити, а він, перевіривши ще раз, передавав далі. Навколо стояли стійки і застави. Дороги були заміновані. Біля лісничівки стояла стійка, яка давала інформації новоприбулим та спрямовувала на місце нарад. Всі застави і стійки були пов’язані з головним к-ром варти телефонними лініями. Між різними командирами я бачив тут також пор. Кармелюка. Одного дня покликали мене, стрільців Вовура, Орла, Олеся, Местника (вони походили із Стрийщини) та інших, щоб ми пішли заспівати кілька повстанських пісень. Наш хор складався з добрих співаків. Нас перебрав провідник, досить високий, чорнявий, енерґійний. Це був Кубайчук. На лісничівці в одній кімнаті, в присутності багатьох представників, ми заспівали кілька повстанських пісень. Моє вояцьке око обсервувало докладно кожного, хто там був. Після нашого виступу нам гарно подякували, і ми відійшли до своєї сотні. Усі раділи, що разом з селянами і робітниками в дні революції йде наша інтеліґенція. Коли з’їзд закінчився, ми відійшли до села Тур’є.