Село Тур’є: історія, легенди та особистості

Тур’є — давнє бойківське село, найдовше у Стрілківській громаді (площа 555 га, довжина всіх вулиць — 36 км). Ще в часи Київської Руси тут було військове городище та сторожове поселення, яке захищало прадавній торговий шлях «Руський Путь». У селі збереглися сліди ранньоісторичних валів. Археологи знайшли тут давньоруський меч та інші речі. Перша збережена письмова згадка про село датується, за одними даними, 1345 роком, за іншими — 1473. Тур’є складається з кількох хуторів, які утворюють три історичні частини: Тур’є Долішнє (Тур’є Нижнє), Тур’є Горішнє (Тур’є Вижнє) та Тур’є Заділок (Тур’є Заділ — найбільший хутір Старосамбірщини). Школа у Тур’є відкрилася ще у 60-х роках ХІХ ст., чи не найшвидше серед довколишніх сіл. У 1894 р. вже було дві школи з українською мовою викладання в Горішньому і Долішньому кінцях. В цей час в селі працювали урядова пошта, позичкова каса з капіталом 790 золотих ринських, та 9 тартаків (пилорам), які виготовляли 630 м. куб. дощок і брусів — значно більше, аніж у довколишніх селах. Міщани приїжджали влітку в Тур’є через вдале розташування села та кліматичні умови. У 1937 р. у Тур’є-Горішньому для ведення національно-визвольної боротьби заснували руханково-пожарне товариство «Луг» (керівники: Василь Зеленяк, Василь Керт та о. Салтикевич). В тому ж році Василь Керч створив хату-читальню, де селяни навчались елементарних навичок письма та читання (вчитель — Василь Оленяк). У часи Других визвольних змагань у Тур’є та довколишніх селах активно діяли групи УПА, зокрема про бої біля цього села згадує легендарний командир ТВ-24 «Маківка» Степан Стебельський «Хрін» та чотовий Олекса Конопадський «Островерх». Про перебування в Тур’є «Великого князя» існують перекази місцевих жителів. За однією з версій, мова йде про Данила Галицького, який їхав «Руським Путем», торговим шляхом, що пролягав через село, за іншою версією — Володимира Великого. Інша місцева легенда розповідає: «У часи монголо-татарської навали на скалі був замок, а внизу — вхід в печеру. Коли татари напали, вони вимагали від місцевих принести данину. Люди поклали данину в печеру. Коли татари зайшли її забрати, печера закрилася та всіх поховала». Легенда про походження назви села: «Одного разу нетутешні лісники під час полювання потрапили сюди і запитали людей: “Чи є у вашому селі тур?”. Їм відповіли “Є!”. З тих пір село отримало назву “Тур’є”». У 1874 р. в селі побував Іван Франко, який, ще будучи на той час школярем, влаштував для себе першу туристичну мандрівку бойківськими селами. Василь Зеленяк (нар. 1910 р.) — багатогранно обдарований чоловік, майстер, різьбяр по дереву, музикант, досвідчений травматолог, драматург (писав п’єси, з якими у 1937-39 рр. виступав із вчителями та молоддю у рідному та навколишніх селах), керівник товариства «Луг» у Тур’є (1937-1939 рр.) У 1944 р. в Тур’є Горішньому проживала дружина і донька Кирила Осьмака — голови Української Головної Визвольної Ради. Омелян Калужняцький (1845-1914) — мовознавець-славіст, палеограф, ректор Чернівецького університету. Досліджував проблеми польського, російського, сербського, болгарського, старослов’янського мовознавства, народознавства та історії права. В селі є музей народознавства, де зібрано багато старовинних вишивок, ікон, старовинних речей. Дотепер в селі зберігається весільна обрядовість (різання барвінку, латканки і троїсті музики) і традиційні весільні атрибути (вінки, гільце, рушники, квітки, калачі, коровай).